Рекомендации: і – как
русское и, и – как русское ы, е – э, є – е, ї – как в yield. Безударные гласные не редуцируются, т.е. о – это о, не
а
Жирным шрифтом отмечены ударения.
Успехов.
О, Господи! Тільки не кажи мені, що ти знову закохався – промовив я.
Мені здалося, що він образився.
На що ти натякаеш оцим “знову”?
Але
ж я напевно знаю, що з весни ти був закоханий
щонайменьше разів із шість, а зараз ще
тільки липень. Спочатку була ота офіціантка, потім
Гонорія Глоссоп, потім…
- Та нехай їм грець! Хіба це кохання? Звичайні швидкоплинні захоплення. А оця - вже дійсно щось.
- Де ж ти з нею познайомився?
- В автобусі. Її звати Шарлота Корде
Роуботем.
- Матір Божа!
- Бідолажне дитя не винне. Це батько охрестив її так, тому
що він завзятий революціонер, а справжня Шарлота Корде здається мала звичку протинати ножем
катів в їх ваннах, чим здобула собі
шану і повагу. Берті, тобі треба
познайомитися зі старим Роуботемом. Приємний чолов’яга. Прагне порішити
буржуазію, віддати на пограбування Парк-Лейн та випустити нутрощі нащадкам
аристократів. Справедливіше й бути
не може, чи не так? Тепер що до Шарлоти. Ми були на відкритій палубі автобусу, коли це пішов дощ. Я запропонував
їй свою парасольку, ми побалакали про всілякі справи. Я закохався, взяв її адресу, а кілька днів потому придбав бороду та й потеліпав
знайомитися з її родиною.
- До чого ж тут борода?
- А до того, що коли в автобусі вона розповіла мені все про свого батька, я
зрозумів – щоб хоч якось закріпитися
у цій родині, мені треба вступити до
лав отих пройдисвітів з Червоної Зорі. Очевидно, якщо я мав
виступати з промовами у парку, де
мене могли помітити десятки знайомих,
мені треба було хоч якось замаскуватися. Тож я придбав бороду та, їй Богу, друже, я прикипів до неї душею. Коли я
її знімаю, як я зробив заходячи сюди, то відчуваю себе зовсім голим. А як вона допомогла мені
полагодити зі старим Роуботемом. Він вважає мене таким собі більшовиком, з отих
що вештаються замаскованими через поліцію. Тобі дійсно треба познайомитися зі старим Роуботемом. Слухай, чим ти займаєшся завтра після обіду?
- Та нічим особливим. А що?
- Чудово, тоді ти зможеш пригостити нас чаєм у себе вдома. Я пообіцяв повести натовп до кав’ярні «Поп’юлар Лайонс», а таким чином я можу заощадити кошти. І повір мені
друже, нині для мене заощаджені кошти, все одно, що зароблені. Мій дядько казав
тобі, що він одружився?
- Він ще сказав, що стосунки між вами охололи.
- Охололи? Та вони замерзли, разом із
моїм рахунком. Відтоді як він одружився, він розкидує гроші на всіляки потреби, окрім мене.
Припускаю, що титул пера коштував
старому чорту шалену купу грошей. Я чув, що навіть титул баронета нині значно
подорожчав. А він ще й бігових коней почав утримувати. До речі, в забігу на
Гудвудський кубок постав останню копійчину
на Морського Вітерця. Це певний
виграш.
- Я так і зроблю.
- Він не може не виграти. Я збираюсь виграти на ньому достатньо, щоб одружитись з Шарлотою. Ти звичайно збираєшся до Гудвуду?
- Авжеж.
- І ми також. У день Кубку ми збираємо мітінг як раз біля вигону.
- Але послухай-но? Ти небезпечно ризикуєш, чи не так? Твій дядько напевно
буде на Гудвуді. Що як він тебе розпізнає?
Він захлинеться від злоби, якщо дізнається, що ти і є той хлопчина, що
насміхався над ним у Парку.
- Та як же в біса він дізнається? Напруж свій мозок, кровожер пустоголовий. Як же він мене розпізнає на Гудвуді, якщо не розпізнав учора?
Щож, дякую за щире запрошення на завтра, старий. Ми будемо
раді його прийняти. Друже, роби нам
добро і благословення тебе не мине.
До речі, я певно міг ввести тебе в оману,
коли казав про чай. Забудь про свої тоненькі
будерброди. Ми, революцінери вміємо попоїсти.
Нам треба подавати щось на зразок яєшні, здоби, джемів, шинки, печива та сардин.
Чекай на нас рівно о п’ятій.
- Але послухай-но, в мене є сумніви щодо…
- Залиш сумніви. Дурепо, хіба ж ти не розумієш, як багато тобі це має
дати, коли розверзнеться революція? Коли ти побачиш старого Роуботема,
що стрімголов несеться через
Пікаділі тримаючи в кожній руці зкривавлений ніж, ти будеш вдячний за нагоду нагадати йому, що одного разу він пив у тебе чай з креветками. Нас буде четверо – Шарлота, я сам, старий і товариш Батт. Вважаю, що він не
відчепиться від нас.
- Який ще до біса товариш Батт?
- Ти помітив учора в нашому
невеличкому натовпі хлопчину, що стояв ліворуч од мене? Невеличкий, засушений
чолов’яга. Схожий
на рибину з запаленням легенів. То і
був Батт. Мій суперник, хай йому грець. Нині він так би мовити, напівзаручений з
Шарлотою. Доки не з’явився я, він був загальним улюбленцем. В нього голос, як ота
сирена, і старий Роуботем дуже його цінує. Але забудь про нього, я буду не я,
якщо не зможу оточити цього Батта,
відітнути його та відкинути до невдах, де йому саме й місце. Оце і все.
Може в нього і гучний голос, але він
не має мого таланту виразності. Я,
слава Богу, керував командою веслярів
у коледжі. Однак я маю поспішати.
Слухай-но, ти часом не знаєш де б його роздобути п’ятдесят фунтів?
Чому б тобі їх не заробити?
Заробити?- збентежено запитав молодий Бінго. Кому, мені? Ні, я маю знайти інший
спосіб. Мені потрібно поставити щонайменше п’ятдесят фунтів на Морського Вітерця. Тож до зустрічі завтра. Бувай здоровий, старий, та не забудь про здобу.